Перхоменко Вітольд Герасимович

Події Другої світової війни ніколи не перестануть цікавити і хвилювати. Ця війна закарбувалась у серцях трагізмом великих втрат і величчю героїчних вчинків. Про неї нагадує скорбота за загиблими, вшанування живих героїв. Адже саме Україна зазнала найбільших втрат і руйнувань у горнилі цієї війни. Мала війна сурове обличчя. В її літописі чимало сторінок, які присвячені народним месникам – партизанам, підпільникам. Вони у дні найтяжчих випробувань, коли рідну землю вкрило чорне крило гітлерівської окупації, не схилили голови перед ненависним ворогом. Народ-богатир крізь пожежі, кров, сльози, смерть йшов до своєї перемоги.

Тема даної наукової статі мало досліджена. Про Другу світову війну написано чимало. Різні її аспекти та періоди були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Однак, внесок у перемогу партизанів та підпільників залишається до кінця не вивченим.

Серед сучасних наукових праць потрібно відзначити монографію Гальчака С.Д. «Визволення Вінниччини від нацистських загарбників (20 грудня 1943 р. – 28 березня 1944 р.)». У монографії аналізується внесок у визволення Вінниччини народних месників та підпільників, участь у опорі загарбникам сил національно-визвольного спрямування, антифашистів, розповідається про подвиги героїв, безчинства окупантів.

Об’єктивне бачення місця та ролі підпільно-партизанського руху в період нацистської окупації висвітлено в праці О.Лисенко «Людський фактор Перемоги». В ній наголошується, що крім суто військових завдань, цей рух відігравав важливу морально-психологічну функцію: з одного боку засвідчив волю населення окупованих територій до організованого спротиву «новому порядку», а з другого – підтримав у людей переконання у справедливому, визвольному характері війни. До того ж, на окупованих землях народні месники були єдиними носіями радянської ідеології, через яких здійснювався зв’язок з «Великою землею»

Важливим джерелом виступають видані у колишньому СРСР та В Україні збірники документів і матеріалів. У праці « Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945:Документы и материалы», йдеться про те, що населення республіки не схилилось перед ворогом, а чинило йому мужній опір. Багатий на цікавий фактаж збірник «Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни1941-1945».

Цікавими є численні краєзнавчі розвідки, опубліковані в місцевій пресі. Інфор -маційні , багаті фактажем про визвольні бої з нацистськими окупантами на Вінниччині, про внесок партизанів та підпільників у боротьбу з ворогом спогади колишніх учасників партизанського руху. Саме спогади учасника підпільно –партизанської боротьби, члена підпільної антифашистської організації с. Михайлівка Гайсинського району Пархоменка Вітольда Герасимовича є основним джерелом даної наукової роботи.

Внесок у визволення Вінниччини народних месників – радянських партизанів, учасників партійно- комсомольського патріотичного підпілля потребує подальшого вивчення. Метою даної наукової статті є об’єктивне висвітлення цієї теми.

Історію пишуть люди. І картина буремних подій, зокрема воєнних, складається не лише із архівів, фотохроніки, а й із спогадів учасників, мемуарів командирів. Звичайно, вони носять суб’єктивний характер, але одночасно вони є першоджерела ми. Такими є спогади Пархоменка В.Г. Наведемо деякі його біографічні дані.

Пархоменко Вітольд Герасимович народився 08.02.1926 року в селі Михайлівці Гайсинського району Вінницької області. При окупації нацистськими загарбниками 21.07. 1941 року Гайсинського району Пархоменко В. Г. допомагав партизанам та підпільникам району. Побоюючись бути виданим зрадником в гестапо, пішов до партизанського загону ім. В. І. Леніна, який був створений в Бубнівському лісі 19.05.1943 року. Пархоменко В.Г. з 1943 року приймав бойову участь в знищенні нацистів на Гайсинщині. Доказом даних фактів є архівна довідка: « В списках учасників підпільно-партизанської боротьби, які діяли в роки Великої Вітчизняної війни на тимчасово окупованій території Вінницької області, значиться Пархоменко Вітольд Герасимович, 1926 року народження, українець, з січня 1943 року по березень 1944 року член підпільної антифашистської організації с. Михайлівка Гайсинського району. Збирав розвіддані, розповсюджував листівки, брав участь у бойовій операції по звільненню військовополонених в с. Михайлівка.

Підстава: ф. П-425, оп.І, с. 49, арк..4

П-138, оп.9, с.384, арк..66» [ 1, с. 7]

14.03.1944 року війська Другого Українського фронту звільнили Гайсинський район від окупантів, а 232-га Сумсько-Київська стрілецька дивізія з жорстокими боями звільнили м. Гайсин, з якою Пархоменко В. Г. пішов далі громити ворога. Він продовжує служити в лавах Радянської Армії до 1950 року. З 1950 по 1993 роки Вітольд Григорович працює на Гайсинщині на різних посадах. По виході на пенсію Пархоменко В.Г. створив Гайсинську районну організацію ветеранів партизанського та підпільного руху і був обраний її головою. Помер 31.01.2005 року і похований в м. Гайсині.

За активну участь в боротьбі партизанського загону 1941 9144 роках та за мужність і хоробрість проявлену у боях при звільненні України Пархоменко В. Г. нагороджений Орденами Вітчизняної війни 2-го ступеню та Орденом «За мужність» і 19 бойовими медалями СРСР.

Журналіст гайсинської газети «Трибуна праці» Лариса Балан таке згадувала про колишнього партизана Вітольда Пархоменка : « Унікальність пам’яті чоловіка вражала одразу: дати подій, імена учасників, номери і назви загонів, полків, з’єднань і навіть одяг, у якому хто був, він називав на одному подихові. Як не стомлюючись повторяв: про війну, мовляв написано уже навіть не море всього, а океан, не забуті жодна хвилина, година, ситуація чи подія, а ось про партизанів у всьому тому водоспаді спогадів знайдеш хіба що кілька крапель». Мабуть тому, у вільний час він записував болючі спогади. Для нього це було дуже важливо – показати наступним поколінням українцям повну картину тих величних подій, страхіття, в полум’ї якого калічились долі, згорали життя. Його спогади про героїв Поділля, бійців Другої Партизанської бригади, про справжніх патріотів, які боронили рідну землю, і наближали День Перемоги.

Про деякі бойові операції партизанського полку ім. Леніна, ІІ-ї партизанської бригади ім. Сталіна

Командир бригади Кондратюк А.Г.

Командир полку Яцюк К.Т.

Нач. штабу полку Полиця І.Ф.

В перші місяці фашистської окупації в селах Скарженівці Теплицького району, Зятківцях, Михайлівці, Грузькому, Мітлинцях, Губнику, Степашках Гайсинського району, на Гайсинських цукровому і консервному заводах були створені підпільні організації та партизанські групи. Ці і, які виникали, 8 жовтня 1943 року були об’єднанні в партизанське з’єднання № 44, а 11 жовтня за вказівкою штабу ІІІ Українського фронту і уряду СРСР це партизанське з’єднання №44 було перейменовано у ІІ партизанську бригаду ім. Сталіна, а партизанські загони в полки: ім. Леніна, «За Батьківщину», ім..Кірова.

Розгортати партизанську боротьбу в тилу ворога доводилось у важких умовах. Окупаційний режим з перших днів досить жорстоко ставився до партизанського руху, широко застосовуючи смертну кару – прилюдні розстріли, повішування, катування, спалення будинків…

На початку війни на окупованій ворогом території України було організовано близько 3500 партизанських загонів. На червень 1942 року з них залишилось лише 22 діючих загонів.

Партизанський полк ім.. Леніна, який входив до складу ІІ партизанської бригади ім.. Сталіна мав 4 батальйони. В батальйоні було 3 роти, в роті 3 взводи, у взводі 3 відділення. Були господарська рота, розвідка, контррозвідка, медична частина, особливий відділ, інші служби.

Особовий склад полку складав до 1150 чоловік. Чоловіків було 1001, жінок – 149. Українців 677, росіян – 318, євреїв – 149.

Районами бойових дій були: Дашківський, Гайсинський, Теплицький, Немирівський, Іллінецький, Ситковецький, Оратівський, Монастирищенський – Вінницької області;

Хрестинівський, Уманський, Тетіївський – Київської області;

Гайворонський, Грушковський – Одеської області;

Підвисоцький, Тальнівський – Кіровоградської області.

За час з серпня 1941 року по 6 січня 1944 року полком ім.. Леніна знищено: паровозів – 82, розбито вагонів товарних – 818, з людьми -66, санітарних – 18. Платформ з танками – 14, з артилерією – 21, з автомашинами – 51, з боєприпасами – 150, з продуктами і обмундируванням – 294,з вугіллям – 69. Було вбито фашистів 1378, поранено – 2896. Розбито автомашин – 75, мотоциклів – 45. Знищено з/д машин – 9, світлофорів – 30. Захвачено і розбито ж/д станцій – 3 – Гайсин, Зятківці, Тод…Затримано рух поїздів на ж/д на 1748 годин.

За час бойових дій партизанами полку проведено 34 крупних боїв з німецькими загарбниками, козаками, власівцями, поліцаями. Розгромлено 2 районних центри – Ситківці, Іллінці. В боях вбито 1177 німців, 823 поранено. Вбито поліцаїв, козаків, власівців і іншої сволочі – 295. Розстріляно зрадників – 95, вбито німецьких чинів і комендантів – 18.

Крім цього партизанами полку проведено 297 бойових операцій, в яких було вбито 180 німецьких офіцерів, 2668 солдат, 2 льотчики.

В полон фашистів не брали. Партизани полку звільнили 1700 чоловік молоді від вигнання до Німеччини, звільнили з концтабору 550 чоловік єврейської національності.

В боях з фашистами загинули 150 партизанів, 198 було поранено, без вісти пропало – 3, дезертирувало – 9.

12 грудня 1943 року героїчно загинув розвідник полку Степан Васильович Чорнобай.

12 грудня о 9 годині ранку 100 німців з 250 власівців-козаків розвернутим фронтом почали наступ на село Василівку з метою знищити партизанів. Партизанські розвідники доповіли командуванню про наміри фашистів. Під час проведення розвідки Стьопу було важко поранено, коня його вбито. У Василівці Стьопу схопили козаки. Фашисти вимагали від розвідника відомості про партизанів.

17-річний юнак витерпів страшні знущання, важкі муки. Стьопі на спині вирізали зірку, випалили очі, відрізали ніс і вуха, розрізали живіт і багнетом вимотали кишки.

Атаками партизанів було розгромлено фашистів. Вбито 96 німців і козаків. Взятих в полон і поранених розстріляли. Стьопу посмертно було нагороджено медаллю « За відвагу».

18 листопада 1943 року групою партизанів під керівництвом Кучми Михайла і Зайцева Андрія розгромлено ж/д станцію Гайсин. Розбито 6 телефонів, комутатор, захвачено 2 паровози, які були зчеплені і з вагонами пущені під укіс на завчасно розібраний міст через річку Коцрів. Операція проводилась при наявності охорони 50 чоловік німців.

16 листопада 1943 року диверсійною групою партизанів під керівництвом Фомченка Бориса на перегоні Зятківці – Губник розбито 10 вагонів з боєприпасами. Перервано рух поїздів на 48 годин.

19 листопада 1943 року на перегоні Оратів – Фронтівка проведено крушение військового ешелону завантаженого танками « Тигр». Розбито 1 паровоз 7 платформ з танками, 9 платформ з автомашинами. Затримка поїздів склала 26 годин. Операцією керував Чорний Іван.

3 листопада по завданню штабу полку диверсійна група в кількості 6 чоловік під командою командира взводу Теліченка, на перегонах Христинівка – Сов…вка, Христинівка – Умань, Христинівка – Яров.. замініровали ж/д путі, внаслідок за одну ніч розбито 3 потяги, 34 вагони, 18 вагонів виведено із ладу. Затримка руху склала 72 години.

5 листопада 1943 року було розбито ешалон з козаками, добровольцями і німцями. На перегоні Монастирище – Оратів розбито 3 потяги, 3 …. Вагонів, 28 товарних вагонів. Вбито 180 фашистів, поранено 120 чоловік. Виникла пожежа, згоріли 6 вагонів із зброєю і боєприпасами. Затримка руху склала 47 годин. Операцією керував командир роти Атодзе. 13 червня 1943 року група партизанів в кількості 12 чоловік під керівництвом Семенишина й політрука роти розбила Соболівську комендатуру Теплицького району. Забрано пишущу машинку, в соболівського коменданта 2 пари коней, бричку, 1 пару верхових коней з сідлами. Група партизанів напала на засідку козаків. Було вбито 2 козаки. Було вбито командира відділення партизанського взводу Дуброва.

9 травня 1943 року група підпільників під керівництвом політрука роти Шварцштейна після закінчення роботи в Гайсинській райспоживспілці забрано пишущу машинку для штабу полку.

Бойові операції партизанами полку проводилися систематично і цілодобово. В операціях приймали участь від 2-3 до 20 партизанів. Це давало перевагу в скритності, внезапності, маневровності і багато в чому іншому. При такій політиці партизан в багато разів менше мали вбитими і пораненими, ніж фашисти.

10 вересня 1943 року група партизанів під командою командира роти Семенишина Антона, яка перебувала в лісі біля села Ярмолинці була оточена німцями і козаками в кількості 150 чоловік. В запеклому бою було вбито 18 німців, 26 поранено.

В цьому бою загинули партизани Мелійчук, Архипов, Бородін, Ред…, Вора… і

Сяба.

10 серпня 1943 року групою партизанів було розгромлено охорону концтабору в селі Михайлівці. Було звільнено 550 євреїв, які перебували в таборі. Роззброєно 24 поліцаї. Забрано 24 гвинтівки, 2 автомати, 3 ящики патронів. Забрано все обмундирування, військове майно. Вбито коменданта табору. В цій та інших операціях брав участь автор цих спогадів.

9 жовтня 1943 року група партизанів в селі Рахни Гайсинського району в кількості 16 чоловік вступила в бій з німцями, які розміщались в приміщенні школи. В бою було вбито 2 німці, 3 німці згоріли в приміщенні школи, в полон взято і розстріляно 6 німців.

В цьому бою загинули політрук роти Галинський Петро, і командир першого взводу Белов Саша.

4 червня 1943 року біля Кожухівського лісу Теплицького району групою партизанів в кількості 17 чоловік було захоплено дві автомашини, одну було спалено. Другою партизани приїхали до Михайлівського лісу Гайсинського району. Під час поїздки в селах партизани проводили мітинги. За час окупації таких бойових операцій партизанами полку проведено біля 300.

Бойові операції партизанів не давали спокою фашистам. Вони посилювали каральні заходи. 28 квітня 1943 року з Вінниці були перевезені війська для придушення партизанського руху.

Каральні операції фашистів проводилися широких масштабах Гайсинському районі 23 липня, 20 листопада 1943 року.

20 листопада з Вінниці було перекинуто полк « караючий загін». Карателі спалювали хати, розстрілювали невинних людей. Козаки, німці, власівці, поліцаї, калмики звіріли. Гинули невинні люди.

6 січня 1944 року партизанська бригада Анатолія Кондратюка при допомозі танкістів ІІІ Українського фронту звільнили м. Іллінці. З’єдналась з передовими частинами Червоної армії, знята з фронту і розформована.

В тилу фашистів залишився невеликий партизанський загін Павла Кучеренка, бійці якого ще 71 день і ніч в складних умовах продовжували бойові дії з фашистами. Бої проходили у прифронтовій зоні, села якої були напічкані німцями, власівцями, козаками, поліцаями, зрадниками, втікачами. Вся ця свора була озброєна і добре розуміла, що помилування її від радянської влади не буде і за своє життя в боях не дорожила. Від їх рук гинули невинні люди. В Гайсині по вулиці І. Франка дітьми закидались криниці. На площі біля Банку на шибеницях висіли патріоти, палали будинки.

На цей час партизанський загін з 15 партизанів був добре озброєний. Хлопці були навчені боями з фашистами. Вони відчували близькість фронт, подихи Червоної армії. Серед юнаків панували радість, піднесення, патріотизм, геройська сміливість.

14 березня 1944 року загін провів останній бій з фашистами. На світанку напали на відступаючих пішки, підводами, на конях. Шаленого опору вороги не чинили.

В бою було поранено Вітю Пархоменко в груди, Павла Кучеренка в руку. В районі села Михайлівки Гайсинського району загін з’єднався з передовими частинами 232 дивізії Червоної армії.

На сьогодні є в живих 25 колишніх партизанів. Найстаршому із них 93 роки, наймолодшому – 75.

При написані використано звіт І партизанського полку імені Леніна ІІ партизанської Бригади ім.. Сталіна з серпня 1941 року по 6 січня 1944 року. Спогади автора цієї публікації.

Колишній партизан Вітольд Пархоменко

Червень 2002 р. м. Гайсин

Активна діяльність у ворожому тилу патріотів стала одним із важливих чинників розгрому німецько-румунських окупантів, їхнього вигнання із загарбаних ними територій, в тому числі із Вінницької області. Патріотизм простих людей у поєднанні з мужністю, масовим героїзмом, здатністю до самопожертви виявились вирішальним фактором перемоги над нацизмом.

Цікавою є розповідь колишнього партизана Пархоменка В. Г. про свого командира Кучеренка Павла Івановича, ще одного активного учасника партизанського руху.

Командир

Важкою склалась доля Кучеренка Павла Івановича. Народився і виріс він в селі Михайлівці Гайсинського району, в сім’ї знаменитого столяра на всю округу.

Павло у 1939 році закінчив Ладижинський технікум Механізації сільського господарства. В жовтні цього ж року його було призвано до Червоної армії. Після закінчення курсів при 533 зенітно-артилерійському полку, 20 червня 1941 року Кучеренку було присвоєно офіцерське звання. Це було у Львові, який через два дні був окупований німцями.

Лейтенант Кучеренко був призначений командиром авто взводу, який не виходив з боїв до березня 1942 року.

3 березня 1942 року Кучеренко командир вогневого взводу на Південно-Західному фронті. Йог взвод сорокоп’яток появлявся на найважливіших ділянках фронту і чудом витримував і відбивав страшну навалу фашистів.

Взвод перестав існувати у червні 1942 року. Вже було розбито штаб Південно-Західного фронту. Сорокоп’ятки і їх прислуга були порозкидані і присипані землею, снарядами німецьких танків.

Кучеренко був поранений і взятий в полон, з якого через добу він тікає і незабаром з’являється в Михайлівці. В червні 1942 року Павло Кучеренко зустрівся з командиром партизанського загону Кондратюком Анатолієм і комісаром загону Микитенком Андрієм.

Павлу доручили створити невеличкий партизанський загін. Загін повинен бути добре озброєний, рухливий, навчений вести партизанську боротьбу з фашистами, здібний виконувати самі складні завдання. Бійці-партизани загону мали бути надзвичайно хоробрими, вміти і бути здатними переносити будь-які тяготи підпільного і партизанського життя. Бути готовими віддати своє життя за Батьківщину.

Незабаром до складу загону ввійшли Діденко Захар і Дзюбінський Тодось. Вони мали досвід бойових дій в Фінській війні, Польській компанії і початку війни з німцями. Мали бойові нагороди. Вийшовши з оточення і уникнувши Уманської ями, вони були задоволені можливістю відплатити фашистам.

До загону були зараховані Богач Петро, Дзюбінський Володимир, Пархоменко Микола, Діденко Василь, Пархоменко Вітя. Пізніше в загін були прийняті лейтенант Радянської армії Волков Василь, який вийшов з оточення, Кучерненко Василь, Третяк Іван.

Загін проводив різноманітну боротьбу з фашистськими загарбниками та їх прислужниками. Павло Кучеренко отримував завдання із штабу Другої партизанської бригади Анатолія Кондратюка і звітував за їх виконання.

Для виконання окремих завдань невеликий загін ділився на групи із 2, 3, 4 партизанів. Для виконання складних завдань частина загону або весь його склад приєднувався до бойової групи партизанської бригади.

Гарного літнього дня 1942 року на майдані біля церкви в селі Михайлівці було зібрано біля 50 юнаків і дівчат для відправки до Німеччини. Щоб не ставити своїх рідних під фашистську небезпеку, всі вони на підводах поїхали в Гайсин, де були передані німецькій владі.

Павло Кучеренко організував, всім хто не хотів їхати до Німеччини, втечу з частини концентраційного табору за домовленістю і підкупом охорони концтабору. Партизани проводили велику роботу по врятуванню молоді від угону до фашистської Німеччини і з інших сіл району.

Є ще в Михайлівці і інших селах району люди, які вдячні командиру за визволення від фашистської каторги.

Значну роботу проводили партизани загону по знищенню сільськогосподарських машин і продуктів, не дозволяючи фашистам і їх прислужникам заготовляти і вивозити продукти.

Так з 5 по 10 1943 року в селах Гранові, Михайлівці, Адамівці, Городку та інших було знищено 8 сепаратних пунктів, роздано людям 120 тонн хліба. Систематично виводили з ладу молотарки і інший інвентар. Горіли скирти хліба.

Павло Кучеренко приймав участь у бою з фашистами у лісі біля Ярмолинців 10 вересня 1943 року, де було вбито 18 німців, 26 поранено. В цьому бою загинули паризани Мелійчук, Архіпов, Борадін, Ре…., Воронов, Сяба А.

5 червня 1943 року В Михайлівському лісі партизанський загін Павла Кучеренка був оточений німцями і козаками в кількості біля 3000 чоловік. Вмілими маневрами німці були зведені з козаками. Між ними зав’язався бій, який тривав 3 години. Були великі втрати з боку німців і козаків. Загін з оточення вийшов без втрат.

10 серпня 1943 року в Михайлівці було роззброєно охорону концентраційного табору, обеззброєно 24 поліцаї, 2 німці. Вбито коменданта табору, німецького майора. Випущено з табору 55о євреїв. Забрано 24 гвинтівки, 2 ручних кулемети, 2 автомати, 3 ящики патронів, військове обмундирування (поліцаїв відпущено роздягнутими), інше військове майно. Партизанами було знищено телефонний зв’язок. Місяць не проводилося будівництво дороги Варшава-Умань на відрізку Гайсин-Краснопілка. В цій операції приймав участь Павло Кучеренко.

Павло був учасником операції під командою Бориса Фомченка по розброєнню 13 жовтня 1943 року в селі Михалівці обозу військ « СС». Приймав участь у знищенні вищих офіцерів в легковому автомобілі по дорозі в Михайлівському лісі.

Загін надавав допомогу особовому відділу партизанської бригади у виявленні і арешті запроданців, фашистських слуг, шпигунів.

Партизани і підпільники не давали німцям спокою. Бойові операції проводили по всіх селах і дорогах, які знаходилися в зонах дій партизанських загонів і підпіль них організацій. Фашисти посилювали проведення бойових операцій проти партизан. 28 квітня 1943 року із Вінниці було перевезено потягами, автомашинами і всією військовою технікою військову частину. Всі ліси і села Гайсинського району було оточено.

23 липня 1943 року в Гайсинський район німецьким командуванням було перекинуто полк під назвою « Караючий загін».Карателями спалювались хати, розстрілювались невинні люди. Німці, козаки, поліцаї озвіріли. Ускладнювались умови боротьби загону із загарбниками.

6 січня 1944 року о 18 годині партизанами ІІ партизанської бригади при допомозі танкістів Радянської армії було звільнено місто Іллінці від німців. Партизанська частина була знята з лінії фронту, відведено в тил і реформовано. В тилу німецьких військ залишився партизанський загін Павла Кучеренка, який продовжував ще бойові дії два з половиною місяців, до 14 березня 1944 року. На той час партизани загону були добре озброєні, навчені боями з фашистами. Вони відчували, що наші війська близько, отож панувало серед них піднесення, радість, геройська сміливість.

Загін завдавав чималої шкоди ворогу, сіяв паніку, дезорганізовув відступаючих німців. Так пройшли січень, лютий і частина березня 1944 року. Загін знаходився у прифронтовому районі. Всі села були переповнені німцями, власівцями, козаками, калмиками, поліцаями, зрадниками, комендантами, бургомістрами, старостами, всякого роду прислужниками. Всі вони були добре озброєні.

По дорозі з Михайлівки через ліс до Тарасівки майже цілодобово відступали на Гайсин розгромлені за Уманню фашистські війська. Їхали машини, тягачі. Більше було кінних возів, які тягнули втомлені коні. Йшли солдати.

Ранками було чути відголоски недалекого фронту. Вони зігрівали душі замерзлих у купах хмизу партизанів, де їм приходилось пересиджувати холодними ночами.

Павло Кучеренко лісовими ярами вивів загін до дороги. Він сказав, що загін буде проводити останній бій з фашистами. Хто залишиться живим, нехай колись розповість про наші бої з ненависним ворогом. Перед партизанами стояв високий, кремезний, гарячкуватий, але вдумливий, до без тями хоробрий командир. Було йому тоді 24 роки. На його голові, як й завжди, була червоноверха кубанка, прикрашена червоною стрічкою партизана. З широкого ременя, що оперізував козацький бушлат звисав важкий парабелум, на грудях німецький автомат. Командир придивлявся до кожного бійця, жартував, підбадьорював.

Дорога шуміла відступаючим військом. 14 березня 1944 року. Ранок цього дня був теплим. Сніг ще лежав по ярах, в густих заростях лісу. Дорога складалася з розгрузлого болота. З боку Михайлівки чути кулеметні та автоматні постріли. Десь вибухнули кілька гранат. Загін заліг навпроти містка із насипом, приготувався до бою.

« За Батьківщину! За Сталіна! Ура!» – вигукнув Кучеренко і партизани з « Ура!» пішли у бій. Фашисти були зовсім близько. Щільний вогонь перегукувався з вибухами гранат. Хтось із хлопців кинув гранату у підводу і велика хмара білого пір’я із розірваних подушок розлетілася шляхом. Німці кинули все, тікали до Тарасівки. В німецького офіцера, який вперто відстрілювався із-за насипу було кинуто гранату. Цієї ж миті він із пістолета поранив у груди Вітю Пархоменко. Павла Кучернка було поранено в руку. Фашистів було вигнано з лісу на поле і тільки деяким із них пощастило добігти до тарасівського садка. Так закінчився бій невеличкого партизанського загону Павла Кучеренка – офіцера Радянської армії перед визволенням. По дорозі до Михайлівки загін зустрівся з кінними та пішими розвідниками Радянської армії.

Радості не було меж. В штаб 232 дивізії партизани здали полоненого фашиста. Кучеренко доповів генералові про ситуацію по той бік фронту. На декілька днів загін партизанів командуванням фронту із зброєю було направлено на відпочинок в село Миньків. Згодом вони з’явились у Гранівському польовому військкоматі, яким були направлені в різні передові частини ІІ Українського фронту.

Лейтенант Кучеренко був призначений командиром взводу 76-міліметрових протитанкових гармат, незабаром він став командиром батареї. У вересні 1944 року отримав поранення, лікувався у шпиталі. В липні 1946 року звільнений з армії в запас. З того часу колишній командир займається важливою справою – вихованням онуків. Тепер займається двома правнуками.

Часто, дуже часто йому приходять у голову важкі спогади війни. Пряма наводка гармат. Розкидані, покалічені трупи його друзів…

Тепер Павлу Івановичу буде 78 років. Болять ноги, руки. Болять рани. Хай Бог зцілює його здоров’я, продовжить роки його життя.

Вітольд Пархоменко

Січень 1998