Спогади Мельника Василя Михайловича

«Я народився в селі Райгород 10 січня 1932 року. Мати моя, Дар’я, родом з села Ометинці, а батько, Михайло, народився і жив у селі Райгород. В нашій родині було троє дітей. Голодомор 1932 -1933 років пережили завдяки тому, що батьки тримали корову. Мати носила молоко євреям, а ті давали крупи або трошки борошна. Завдяки цим продуктам і вижили.

У нашому селі жило багато єврейських та польських сімей. Українці, поляки та євреї жили мирно. Великих сварок не було. Разом святкували свята та співали пісні.

  У 1941 році (мені було 9 років) від людей дізнався про початок війни. Деякі сім’ї намагалися виїхати, але таких було мало. Під час вступу німців у село, ми ховалися хто куди міг: в ями, льохи і тд. Червоноармійці відступали пішими. Німецькі солдати їхали на велосипедах та мотоциклах по дорозі, зі сторони села Червоного. При в’їзді в село Райгород, біля акації був виставлений кулеметний розрахунок. Кулеметник вирішив відкрити вогонь по ворогу, а його помічник втік. Цей солдат був якийсь час у райгородчанки – тітки Мотрі. Потім він пішов  до партизанів у Шабелянський ліс. Одного з перших німецьких мотоциклістів було вбито навпроти старої аптеки. Потім за цю смерть німецьке командування розстріляло 24 солдат-полонених. На території сучасної  школи окупанти зробили табір для військовополонених. Ми з мамою ходили до табору, через огорожу кидали їжу. Для полонених побудували дерев’яний барак. Вони працювали на будівництві дороги. Потім німці почали використовувати працю євреїв, які  жили у гетто. Крім місцевих,  пригонили євреїв з усіх куточків України, навіть з Угорщини та Румунії.

Влітку 1942 року був перший розстріл євреїв у Райгороді. Кількість загиблих мені невідома. Центральною дорогою їх не гнали. Колона приречених йшла містком через річку Райку. У лісі були викопані ями. Я їх особисто бачив. Мама сварилася на мене, просила, щоб я туди не ходив, але я зі своїм товаришем таки пішли. Ми сховалися в кущах. Викопано було три ями розміром 10 метрів на  5. Після розстрілів могила рухалася, як холодець в тарілці. Німці при розстрілах багатьох тільки поранили. Такі ж розстріли були й в 1943 році. Багато людей загинуло. Розстрілювали дітей, дорослих і зовсім старих. До війни багато євреїв проживало в Райгороді. В селі була єврейська школа та синагога. Після війни зовсім трохи єврейських родин повернулися да своїх домівок. Пам’ятаю, один працював ковалем у колгоспній кузні, а ще один робив діжки. Разом відновлювали село».